Партизанська

А на ранок там впав білий сніг,

Ти б побачив це, якби тільки міг:

Як кулі, крізь крони Фарбували по білому червоним.

І ти почув би як стало дуже тихо:

Ані звіру рику, ані птаха крику,

Лише ліс плаче за річкою Густою ялиновою смолою.

Не за владу-славу чи гроші Їх пам'ятають береги Черемошу-

Не сховались, лишились,

Вони знали за що вони бились.

За рідну землю, сльози дівочі

Вони стояли до кінця проти ночі. Братами лісними

Вони лишились назавжди молодими...

Вітер лоскотав воскові обличчя, Гілки дерев шепотіли:"Навіщо?",

І вбитим воякам останнє запитання,

Але вони як і гори зберігали мовчання.

Вони дали бій- відчайдушні, голодні,

Хоча їх було всього п'ятеро проти сотні.

Вони це знали, і не вагалися,

Бо вони знали в той час за що вони дралися.

Стародавній закон знають Хортиця,

Карпати- Краще загинути вільним, аніж потрапити за грати.

Зараз про це не люблять пам'ятати,

Проте, колись скінчиться час пробачати.

За свою родину, через спалені хати Вони взяли тоді у руки автомати.

І я вірю - ти б зробив би теж саме,

Коли твої двори повні ворогами... Приспів.